Лудологічні традиції античності: теорія і практика

Я. М. Білик
2019 Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки  
В філософії лудологічні поняття в різних формах вперше зустрічаються у Геракліта і Піфагора. Пізніше вони займають важливе місце у Сократа і Платона. Інструментальний й інтерпретативний ресурси гри дозволили Геракліту пояснювати буття космосу, Арістотелю -буття деміурга і творення космосу, Платону, стоїкам, Плотіну -деякі важливі сторони буття людини і космосу, Піфагору, Демокріту і кінікам -характер і особливості їх філософії. "Прекрасне", маніфестацією якого є гра, трактується Платоном у
more » ... і багатопланового поняття. Воно розглядається як поєднання кількох змістовних планів, дозволяючи існування різноманітних інтерпретацій. У своїй найяскравішій формі ігровий феномен у Платона постає у формі так званої "живої мудрості" або "софійності". Такого роду мудрість не є просто звичайним знанням; вона обов'язково перебуває у формі синтезу раціонального та ірраціонального, ідеального та реального, сенсового та позасенсового. В античній культурі ігровий елемент відігравав провідну роль. Це видно на прикладі феномену давньогрецького агону, а також тих сторін життя стародавніх греків, які були органічно пов'язані з цим явищем. Дух агону панував в економічному житті, в побуті, в освіті, в філософії, в мистецтві, в політиці, у військовій та в судовій справі. Варто також зауважити, що такого роду змагальність, що була притаманна давньогрецькому суспільству, зовсім не була аналогом сучасного спорту. Загальногрецькі ігри (Олімпійські, Піфійські, Немейські, Істмійські), а також дуже численні ігри регіональні (Панафінеї, наприклад) сприймалися їх сучасниками насамперед у контексті їх сакрального виміру. Така світоглядна позиція не була лише даниною старовинним традиціям, оскільки кожне із цих змагань було генетично пов'язаним з існуванням певного сакрального культу. Для мешканців кожного полісу їх земляк -переможець таких змагань, в першу чергу, асоціювався не з його спортивними досягненнями, а як людина, відмічена милістю. Тобто орієнтація на суспільне (полісне) схвалення агону підтримувалася сакральною санкцією. * Доктор філософських наук, професор (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, м. Харків, Україна) bilyk2008@ukr.net
doi:10.35433/philosophicalsciences.2(86).2019.101-108 fatcat:ypn24iziyjfr3nwzqng2teknnm