Протас Марина Олександрівна канд. мистецтвозн., ст. наук. співробітник, провідний науковий співробітник відділу кураторської виставкової діяльності та культурних обмінів Інституту проблем сучасного мистецтва Національна академія мистецтв України УКРАЇНА У 2021 році Філіп Роуз (University of Windsor, Canada) оприлюднює статтю «Speculative Philosophy and the Tyranny of the Practical» [1] , де обстоює необхідність збалансованого усвідомлення культурою питань розумності, бо згубна імплозія

more »

... розуму «зводить еволюцію до "випадкових" результатів ефективних відносин», небезпечно затримуючи маятник еволюції в емпіризмі культуротворення, де користь зведена до функції речі, мистецтво оцінюють з практичного боку, а практичний розсудок роз'їдає неадекватну артепістемологію і самого себе. Творчість, позбавлена екстазису абсолютної повноти часу, колапсує в елементарних складових матеріального виробництва, а ринкова ціна твору стає хибною мірою популярності і компліментарного схвалення найабсурдніших проектів. Я підтримую позицію Ф. Роуза, як і українського аналітика В. Возняка, який присвятив проблемі підміни розуму меркантильним розсудком не одну працю [2] . Врешті в Україні чимало філософів, культурологів, мистецтвознавців (серед них О. Босенко, П. Дениско, М. Шкепу, О. Юдин), хто вважає, що людству необхідно переусвідомити чим є насправді розум, розрізняючи його від розсудливості, що оперує інструменталізованими концептами; а це вимагає сутнісної модернізації класичного естетичного досвіду і судження, хоча «вищі стани людського духу в силу початкової безрозсудності знаходяться далеко по той бік будь-якого розрізнення, в тому числі розсудку і розуму», при цьому «абсолютизація смислів і осмисленості -один з гріхів раціоналізму», бо «розум є зовсім іншим ракурсом погляду на світ, іншим способом відношення», тому і штучне додавання артоб'єкту концепції, як фантазій дискурсивного розсудку, не є розумним [2] . Еволюція ускладнює порядок становлення і буття, але імплозія позитивістського мислення митців аж до реїфікації ідей ігнорує запит часу на абсолютно вільне творче втілення внутрішньої суті трансформацій, тим посилюючи гістерезис культуротворення. Позбавлена трансцендентального дихання опредметнена творчість анігілює індивідуальне духовне бачення, редукуючи культуру націй. Фактично сьогоднішні візуальні практики перетворюють історію у фарс, коли повторюють помилки початку ХХ століття, де, скажімо, пролеткульт, відкинувши автономію високого мистецтва, втілював колективістичну ідею задля політичної мобілізації соціуму, проте, як заперечував Л. Троцький О. Богданову, якщо мистецтво «повертається спиною до внутрішнього життя сучасної людини, яка будує новий зовнішній світ», то яким чином воно зможе сприяти внутрішньому самовдосконаленню?; так саме, зауважує К. Бішоп, сучасний митець рефлексує на соціально-політичне середовище і настрої демосу у перформативній формі, «скасовуючи традиційні стосунки між арт-об'єктом, митцем та аудиторією», перетворюючи глобалізоване виробництво мистецтва як «товарного продукту