Спогад про красу вірності. До століття Олеся Гончара

Наєнко М.К .
2018 Vìsnik Unìversitetu ìm. A. Nobelâ: Serìâ Fìlologìčnì Nauki  
ВІСНИК УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. ISSN 2523-4749 (online) Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2018. № 1 (15) 6 М.К. Наєнко, 2018 М.К. НАЄНКО, доктор філологічних наук, професор кафедри слов'янської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка СПОГАД ПРО КРАСУ ВІРНОСТІ * ДО 100-РІЧЧЯ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА Т ретього квітня 1998 року Олесю Терентійовичу Гончару мало б виповнитися вісімдесят літ. Цифру цю я сприймав і досі сприймаю особливо щемно: у вісімдесят за крайнебо пішли мої
more » ... крайнебо пішли мої батьки... Пишучи спогад про вісімдесятилітнього Олеся Гончара, я згадую і їх. Після їхньої смерті (з інтервалом у три роки) Олесь Терентійович присилав мені кілька майже однакових співчутливих слів такого змісту: «Дорогий Михайле Кузьмовичу! Прийміть моє щире співчуття у Вашому горі. Олесь Гончар». Розлого можна писати лише про радість, а про лихо, мабуть, тільки отак: максимально стисло. В романах і новелах Олеся Гончара завжди журба і радість ідуть обнявшись. Але так, що радість усе-таки виступає на крок уперед. І тому світлом та красою від них повіває, і тому спогад хочеться писати як про Красу. А надто, що це буде спогад і про книжку «Краса вірності», яку я написав чималенько літ тому (в 1980 р.) і яку Олесь Гончар сприйняв посправжньому привітно. Писалася вона не без його стимулюючих імпульсів, а почасти й порад. Сталося тоді так, що після шаленої нагінки на письменника у зв'язку з його романом «Собор» (1968) близько десятка літ про нього літературна критика писала якось упівслова. Або й зовсім не писала. В 1971 р. Маргарита Малиновська опублікувала зовсім маленьку книжечку «Олесь Гончар», а потім спливали всі сімдесяті -і майже ніхто «не гавкне, не лайне -так наче й не було мене», -як сказав би наш Кобзар. У 1978-му, щоправда, почало трохи розвиднятися. До шістдесятиріччя письменника почав виходити шеститомник його творів (з передмовою Василя Фащенка), і я візьми та й напиши про нього своєрідну рецензію: «Праця, натхнення, людина» [1]. Прочитавши її, Олесь Гончар запросив мене (з допомогою своїх сусідів Леоніда Коваленка і Володимира П'янова) на розмову і, ніби між іншим, проказав безособово: «Трохи розширивши, цю рецензію можна зробити і більшою працею. Основа є...» Сказано це було на лугах біля стариці Дніпра, слова ці торкнулися мене якось по-особливому і я прихапці почав глибше занурюватись у творчий світ Олеся Гончара. Тривало так років півтора чи й більше і книжка «Краса вірності» була готовою до друку вже у 80-му році. З публікацією її виникали тільки незначні труднощі: у видавництво «Дніпро» протягом уже кількох років не подавав запланованого рукопису «Олесь Гончар» провідний на той час літературний критик Леонід Новиченко. Чи то через надмірну зайнятість, чи з не менш надмірної обережності (за критиками подібне тоді водилося), але факт залишається фактом: видавництво недовиконувало свої плани. А в часи радянського планового господарювання (або, як тепер знаємо, планової безгосподарності) така річ не одному завдавала прикрощів, і щоб їх стало менше, керівники «Дніпра» у виданні «Краси вірності» мені * Цей спогад написано 20 років тому і опубліковано, по суті, в безтиражній книжечці з такою ж назвою. Я вміщую його тут як додаток без будь-яких змін. Уточнюються хіба що якісь фактичні недогляди. В окремих місцях спогаду прочитуються доповнення до теми «літературне зарубіжжя». ISSN 2523-4463 (print) ВІСНИК УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. ISSN 2523-4749 (online) Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2018. № 1 (15) 7 не дуже відмовляли. Трохи поогиналася тільки тодішня головна редактриса видавництва Світлана Коба (по-батькові не запам'яталося). Та ще, звичайно, спохмурнів на мить Леонід Новиченко, коли йому Віталій Дончик сказав, що книжка «Краса вірності» вже опублікована. Я стояв за кілька кроків від них і добре чув повідомлення В. Дончика та бачив трохи здивовану реакцію Л. Новиченка... Це був варіант відомої «німої сцени» в мініатюрі, але вона за мить якусь озвучилась і розчинилася в трохи підхмелених розмовах, які велися тоді в письменницькому кафе «Еней» у зв'язку з днем народження самого Леоніда Новиченка. Протягом тривалого часу, один раз на рік, 31 березня, він запрошував до «Енея» чи іншого кафе-ресторану усіх співробітників свого відділу, яким керував в Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР (де я тоді теж працював) і по черзі вислуховував на свою адресу наші щирі загалом «многії літа». От тільки Віталій Дончик трохи невпопад домішав до тих «многих літ» не дуже приємну для іменинника інформацію. Щоправда -вже після офіційного тосту, під час, сказати б, перекуру... Як би там не було, через три дні, тобто в день народження Олеся Гончара, ця інформація набула тоді й більшого поширення. «Посприяв» цьому, зокрема, Володимир Яворівський, який 3-го квітня 1981 року в «Літературній Україні» опублікував рецензію на «Красу вірності» під заголовком: «Прекрасна доля. Нова монографічна праця про творчість Олеся Гончара». Були в ній і колючі критичні зауваження на мою (як автора книжечки) адресу, але й було визнання, яке я сприймав тоді не без приємних відчуттів. «Я далекий від того, що книжка Михайла Наєнка -це принципово нове, в усьому оригінальне слово про творчість Олеся Гончара, -писав рецензент. -А все ж -ця книжка у чомусь таки етапна, бо не лише підсумовує все, уже сказане попередниками про багаторічну творчість письменника, а й ще пропонує ряд несподіваних, нетрадиційних підходів до творчих надбань, до людинознавчої концепції Гончара, до ось уже четверте десятиліття сповідуваної ним гуманістичної філософії (вона грунтується на вірі в те, що людина вистоїть на всіх ураганах часу лише тоді, коли й ріски не втратить у собі -людського) та народної моралі» [2]. Цю думку про «Красу вірності» невдовзі розвинув В. Панченко у рецензії, що вміщена була у московському журналі «Вопросы литературы». М. Наєнку, писав рецензент, удалося зблизити під час аналізу всі твори Олеся Гончара, де «верность человека любимой, другу, Родине поднята до уровня красоты. Красивое в человеке поэтизируется. Автор видит в таком взгляде Гончара на человека последовательно вьдержанный на протяжении вот уже сорока творческих лет эстетический принцип прозаика, сближающий его с Гоголем, с А. Довженко, Ю. Яновским; найдены также интересные параллели с отдельными произведениями П. Мирного и М. Коцюбинского» [3, с. 230]. Щось подібне про книжку «Краса вірності» говорив і сам Олесь Гончар. Але без особливого пафосу. Як і без особливого пафосу про ті місця в монографії, де я «вправно» демонстрував засвоєння правил гри в соціалістичний реалізм: шукав символістичності в літері «Л» чи керівної ролі партії в «Прапороносцях»... Все те було -від лукавого, а не від науки та літератури. Олесь Гончар це відчував значно краще від мене. Натомість його посправжньому зворушили мої спостереження, в яких я говорив про імпульсивний характер його художнього мислення, про індивідуальний стиль письменника, про не до кінця розгадувані таємниці в художніх творах, про суто словесні його знахідки тощо. «Пульсуючий характер, -говорив О. Гончар, -мусить виявлятися в кожному творі, бо в світі все пульсує: від людського серця до космічних пульсарів. А індивідуальний стиль -це риса теж кожного справжнього таланту. І не треба нас об'єднувати в єдиний художній метод, хай навіть його й возведено в ранг державного» (тут Олесь Гончар обривав своє слово і на мить задумувався: чи правильного слухача в своїх звіряннях він обрав і чи варто розвивати цю думку далі?). Щодо нерозгаданих таємниць у творах, то Олесь Гончар пов'язував їх із необхідною участю в творчості сил підсвідомості, яка має прямий стосунок і до того, що називають людським віруванням: «Пояснити ці речі навряд чи кому вдасться, але те, що про це натякається в «Красі вірності», можна віднести до тільки Ваших (тобто, моїх) здобутків. Тим більше, що про це нині ніхто не говорить, а настане ж час...». Тут Олесь Гончар знову робив паузу і йшов до книжкової шафи, діставав звідти якість іноземні журнали і показував мені в них панорами храмів на американському, здається, континенті.
doaj:218e8b57304849cc8d446ff9de4d120a fatcat:b6p4lr6wzjd6rhmqnv26j3dhwi