Мета роботи – аналіз і узагальнення сучасних уявлень про вплив генетичних факторів на механізми порушень функцій центральної нервової системи у хворих на менінгіт.Збудники менінгіту (М) володіють різноманітними антигенними детермінантами, що викликають в організмі поліклональну імунну відповідь, в яку залучаються фактори природної та адаптивної (набутої) системи імунітету (АСІ). В останні роки, поряд з раніше вивченими причинно-наслідковими зв'язками різноманітних проявів реакцій АСІ на

more »

... в М, набуло актуальності вивчення генетичних факторів, що визначають функціональний стан АСІ. Як показали дослідження, виникнення М як мультифакторного захворювання залежить від поєднання генотипу хворого й незалежно діючих індукторів зовнішнього середовища. Серед завдань першорядного значення, які вирішує АСІ у відповідь на проникнення патогена, відповідальне місце займає розпізнавання антигену специфічними лімфоцитами. Генетичні зміни в цій ділянці імунної відповіді можуть провокувати збільшення сприйнятливості до М, його тяжкий перебіг і несприятливий вислід захворювання. Ушкодження генного апарата, який експресує фактори клітинної ланки АСІ, асоціюється з інфекціями, що спричинюють мікобактерії, найпростіші, гриби, віруси й опортуністичні бактерії. Дефіцит антитіл переважно асоціюється з інфекціями, викликаними грампозитивними бактеріями. У специфічному розпізнаванні антигенів також беруть участь молекули головного комплексу гістосумісністі (MHC). Туберкульозний М характеризувався значним підйомом рівня антигену HLA-DR3 з істотним підвищенням частоти антигенів B14 й DR2. У пацієнтів із гнійними М більшою мірою виявляли антиген HLA-B12. У хворих із серозними М визначалося підвищення рівня антигену HLA-A19. Поряд із забезпеченням адаптаційної функції контролю сприйнятливості до інфекції, фактори АІС можуть бути відповідальними за ушкодження власних тканин організму. Висновки. Для правильної оцінки сприйнятливості організму до інфекції, тяжкості стану хворого й прогнозу результату М необхідне визначення співвідношення внесків спадкоємного й «зовнішнього» факторів у кожному конкретному випадку. Крайні позиції в цьому співвідношенні займають первинні імунодефіцити, при яких хвороба істотно залежить від конкретної мутації, й вторинні імунодефіцити, коли чітко виражена залежність від етіологічного фактора захворювання. Визначення цього співвідношення, можливо, буде корисним при розробці генетичних методів корекції в комплексі лікувальних заходів у хворих на менінгіт.