ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ БАНДУРИСТІВ У МІЖВОЄННІЙ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ (20-30 рр. ХХ ст.) ЯК ПРООБРАЗ НАЦІОНАЛЬНИХ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ІНСТИТУЦІЙ Віолетта ДУТЧАК доктор мистецтвознавства, професор, завідувач кафедри музичної україністики та народно-інструментального мистецтва ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (Івано-Франківськ, Україна). E-mail: violetta.dutchak@ukr.net ORCID ID: 0000-0001-6050-4698 У статті розглядаються засади і напрями культурно-мистецької праці

more »

... истів-емігрантів міжвоєнних десятиліть у Чехословаччині. Відзначено мотивацію, історію заснування, членство, структурування, територіальну дис-ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ БАНДУРИСТІВ У МІЖВОЄННІЙ ... ISSN 2312-5691 (Print) Українознавчі студії, Івано-Франківськ, Плай, 2018, 19. 233 Актуальність та мета статті. Масові еміграційні процеси з України почалися ще з кінця ХІХ ст. У контексті чотирьох еміграційних хвиль відбувалося творення компактних діаспорних поселень українців у багатьох країнах світу. Вони різнилися за соціальним статусом, ступенем організованості, пріоритетними напрямами діяльності. Проте незмінною завжди була культурно-мистецька складова праці українських осередків за кордоном, що своєю метою ставила збереження надбань національної спадщини. Бандурне мистецтво української діаспори -складна й багатоаспектна система з численними компонентами, що формувалися упродовж ХХпочатку ХХІ ст. Вони зумовлювалися як суспільно-політичними, ідеологічними, так і культурно-мистецькими чинниками. Відмінності у територіальних осередках і часових періодах розвитку спостерігалися упродовж всієї історії розвитку бандурного мистецтва за кордоном. Одним з перших яскравих проявів діяльності бандуристів у зарубіжжі стали міжвоєнні десятиліття у Західній Європі, зокрема у Чехословаччині (20-30 рр. ХХ ст.). Їх праця стала виразним прикладом не лише збереження, але й примноження здобутків національного мистецтва. Цьому сприяли загальний високий соціальний статус еміграції, їх організованість та сприятливі умови, надані урядом Чехословаччини, і, зокрема, тодішнього президента Т. Масарика. Здобутки українців у Чехословаччині міжвоєнних десятиліть більшою мірою проаналізовані стосовно національно-виховних напрямів -роботи С. Наріжного [9; 10], візуально-пластичних мистецтв (роботи О. Пеленської [11], загального музичного характеру -у дослідженнях О. Мартиненко [7]. Бандурне мистецтво означеного періоду частково висвітлене у статтях В. Мішалова [8], Н. Чернецької [15], дисертаціях Г. Карась [6], О. Мартиненко [7], статтях і монографії автора публікації [2 -4]. Проте актуальною й доцільною залишається потреба комплексного аналізу діяльності бандуристів у Чехословаччині міжвоєнного періоду, об'єднаних під егідою товариства «Кобзар», в контексті динаміки українських соціокультурних інституцій діаспори, що й становить мету статті. Методологічним підґрунтям роботи стали дослідження С. Волкова [1], Г. Романенко та В. Шейка [12] стосовно еволюції розвитку творчих та культурно-мистецьких організацій. Новизну статті визначає введення до наукового обігу аналізу історичної динаміки організацій бандуристів в Україні та українському зарубіжжі -від кобзарських цехів (братств) до створення світських бандурних товариств як соціо-культурних інституцій, використання матеріалів України та Чехії. Виклад основного тексту. У 20-их рр. ХХ ст. у Чехословаччині активізується українське культурне життя, зокрема, і в галузі бандурного мистецтва. Головним його пропагандистом стає новостворене «Товариство «Кобзар» в Празі», що ставило своєю метою «плекання українських пісень, дум та гру на бандурі» [13]. Воно було засноване влітку 1923 р. при Віолетта Дутчак