КАТЕГОРІЯ ОЦІНКИ НА ТЛІ ЖАНРОВИХ ІНТЕНЦІЙ ЩОДЕННИКА

Людмила Дейна
2020 INTEGRACIÓN DE LAS CIENCIAS FUNDAMENTALES Y APLICADAS EN EL PARADIGMA DE LA SOCIEDAD POST-INDUSTRIAL - VOLUMEN 5   unpublished
Дейна Людмила Володимирівна канд. філолог. наук, асистент кафедри української мови Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка УКРАЇНА Ведення щоденника − це специфічний різновид комунікативної діяльності, одним з обов'язкових складників якої є комунікативний намір, або інтенція, мовця. Розглядаючи комунікативний намір у діаріуші, варто розмежовувати жанрову інтенцію й інтенцію власне авторського висловлення. Перша безпосередньо пов'язана з метою, задумом та причиною
more » ... задумом та причиною ведення щоденника, друга ж узгоджена із семантикою висловлень. Категорія суб'єктивної та об'єктивної оцінки знаходить свій вияв в обох випадках і є одним із засобів її вираження в персоніфіковано окресленому дискурсі. Жанрові інтенції щоденника визначаємо, спираючись на класифікацію, запропоновану К. Я. Танчин (див.: [8]). Вона диференціює діаріуші саме крізь призму їхнього комунікативного наміру: фіксація, свідчення (письменник перебирає на себе роль очевидця); сповідь перед самим собою (втеча у власний світ, документ самоаналізу, самонавчання); самоувічнення (потреба виразити себе, запам'ятати себе, залишити сліди свого існування); самозадоволення (щоденник як актуалізатор нарцисизму, потягу до самоспоглядання); психічна самотерапія (бажання оволодіти своїм станом за допомогою слова). Щоденник майже ніколи не є простим набором фактів. Для письменника він "може бути майстернею, сповідальнею, черговим твором..., але майже ніколи просто переліком подій" [8], роздуми з пером у руці -це для майстра слова необхідна частина буття. Проведений аналіз дає підстави твердити, що психічна самотерапія є іманентним комунікативним наміром усіх діаристів, позаяк зартикульовані під час внутрішнього діалогу переживання дещо менше пригнічують автора. Це допомагає йому досягти відчуття рівноваги і спокою. Незалежно від типу інтенції, що скеровує письменника, у тексті завжди функціює імпліцитна чи експліцитна оцінка, яка транслює реципієнтові авторське відчуття дійсності. Важливо, що цим реципієнтом є як інша особаінтерпретатор дискурсу згідно зі своєю системою цінностей, так і сам діарист під час "пригадування себе", редагування або повторного читання. Митець завжди бажає досягти переконливого зображально-виражального ефекту, прагне прищепити читачам "ті ціннісні орієнтири, які він, "відправник мовлення", художник, митець, особистість і член суспільства, уважає важливими для інших людей і тим самим для себе самого" [6]. У щоденниках Володимира Малика [3] й О. Довженка [2] привертає увагу інтенція свідчення, що межує із самоувічненням. Фіксуючи реалії та висловлюючи свої враження, письменник неминуче вдається до їхнього
doi:10.36074/24.04.2020.v5.07 fatcat:eiqw72gx55abxmniaxwhgeqeii