Національний університет «Острозька академія», факультет міжнародних відносин, кафедра міжнародних відносин вул. Семінарська 2, 35800, м. Острог, Рівненська область, Україна Регіон Близького Сходу нині створює серйозні виклики та загрози світовій безпеці, що позначається на системі міжнародних відносин загалом. Спостерігається наростання суперечностей між провідними міжнародними гравцями залежно від їх зовнішньополітичних та економічних інтересів, а також прийняття сторонами тієї чи іншої

more »

... ї в конфліктах регіону. Громадянська війна в Сирії стала серйозним викликом для середземноморської безпеки та постала в центрі уваги Європейського Союзу і його держав-членів, зокрема Республіки Італія, адже Середземноморський регіон є одним із найважливіших зовнішньополітичних векторів республіки. У статті зроблено спробу дослідити роль Італії у врегулюванні сирійської кризи та з'ясувати цілі, інтереси, політико-дипломатичні інструменти зовнішньополітичної діяльності держави в регіоні Східного Середземномор'я. Зазначено, що з початком розгортання громадянської війни в Сирії республіка не мала наміру долучатися до військових операцій і наполягала на несиловому, дипломатичному врегулюванні конфлікту, акцентуючи увагу на тому, що значну роль у цьому має відіграти ООН і започаткований женевський процес. Нині Італія активно використовує політичний, дипломатичний, енергетичний, економічний, гуманітарний інструменти у врегулюванні сирійського конфлікту та посиленні своєї ролі в Середземноморському регіоні. Динаміка розвитку сирійської кризи, посилення участі РФ та Туреччини, співробітництво з США, проблеми енергетичної безпеки стимулюють Рим залишатися активним геополітичним гравцем у регіоні Східного Середземномор'я. У дослідженні проаналізовано гуманітарний і донорський складники зовнішньополітичної діяльності Італії у Сирії, починаючи із 2011 року. Зроблено висновки, що Республіка Італія дотримується позицій розв'язання сирійської кризи засобами міжнародного політичного діалогу й категорично не прагне бути безпосереднім учасником військових дій. Це допомагає офіційному Риму використовувати «політичні маневри» для реалізації власної середземноморської стратегії. Висловлено рекомендацію, що для посилення власних позицій у Східному Середземномор'ї Італії необхідно віднайти союзника серед регіональних держав. Ключові слова: Італія, сирійська криза, середземноморська стратегія, «Середземноморські діалоги», гуманітарна допомога, енергетичний чинник, Ісламська держава. Постановка проблеми. Регіон Близького Сходу нині створює серйозні виклики та загрози світовій безпеці, що позначається на системі міжнародних відносин загалом. Події «Арабської весни» показали, що регіональні конфлікти перестали бути справою внутрішньої політики тої чи іншої країни, а відразу переростають у чергову міжнародну кризу. Громадянська війна в Сирії стала однією з таких криз, яка не сходить із порядку денного світової спільноти та є викликом для держав Середземноморського регіону. Проблема середземноморської безпеки постала в центрі уваги Європейського Союзу і його держав-членів, зокрема Республіки Італія. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. 2020. Випуск 33 Н. Конопка Аналіз попередніх досліджень. Аналізу геополітичних інтересів Італії в Східному Середземномор'ї і ролі республіки у врегулюванні сирійської кризи здебільшого присвячені праці зарубіжних авторів. Так, директор Середземноморської і Близькосхідної програми Італійського Атлантичного Комітету Еміліано Сторнеллі (E. Stornelli) проаналізував особливості участі Італії у врегулюванні сирійської кризи, визначив важливість ініціатив Італії в контексті геополітичної взаємопов'язаності сирійської й лівійської криз, безпекових викликів для регіону (боротьби з Ісламською державою в Іраку, Сирії), що матиме важливий вплив на стабілізацію ситуації в Лівії. Співробітник Лексінгтонського інституту Сара Вайт (Sarah White) у статті «Чому Італія відіграє ключову роль у середземноморській стратегії США?» аналізує характер взаємовідносин Італії та США як союзників по НАТО на тлі регіональних криз і наростання ролі РФ та Туреччини у регіоні. Нік Скваєрс (Nick Squires) присвятив своє дослідження оцінці ролі Італії в сирійському конфлікті, вважаючи, що республіка є слабкою ланкою в діяльності західної коаліції, яка розпочинала військові операції у відповідь на застосування хімічної зброї. Дослідження Сільвії Коломбо (Silvia Colombo) та Ані Палм (Anja Palm) містять огляд еволюції середземноморської політики Італії, визначаючи геополітичне положення держави, її національні інтереси, пріоритети, стратегію та зовнішньополітичні інструменти, безпекові виклики, які стоять перед республікою в регіоні [9] . Окремі аналітичні дослідження українського науковця О. Воловича, присвячені аналізу міжнародного процесу врегулювання сирійського конфлікту та безпековим викликам у регіоні Східного Середземномор'я, опубліковані на сайті незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел». Аналітичні матеріали публікувалися на шпальтах провідних міжнародних ЗМІ: The Telegraph, The Local, Deutsche Welle, Reuters, аналітичного центру Stratfor, медіа-порталі Al-Monitor. У роботі були використані матеріали офіційних урядових порталів, зокрема Міністерства закордонних справ та міжнародного співробітництва Італії, Міністерства фінансів США, ініціативи «Середземноморські діалоги», статистичні дані The Observatory of Economic Complexity. Однак вказані публікації повністю не розкривають ролі Італії у процесі врегулювання сирійської кризи. Варто також охарактеризувати сучасне становище, враховуючи динаміку розвитку сирійського конфлікту, активізацію участі регіональних і позарегіональних гравців (Туреччини та Російської Федерації), а також здійснити комплексний аналіз геополітичних інтересів Італії в регіоні Східного Середземномор'я. Мета статті полягає у дослідженні ролі Республіки Італія у врегулюванні сирійської кризи, з'ясуванні цілей, інтересів, політико-дипломатичних інструментів зовнішньополітичної діяльності держави в регіоні Східного Середземномор'я. Теоретико-методологічним підґрунтям дослідження є загальнонаукові та спеціально-наукові методи. У дослідженні застосовано системний підхід, який дозволив вивчити закономірності і механізми формування італійської позиції щодо сирійського питання з акцентом на аналізі внутрішніх і зовнішніх чинників, які виявили сутність зовнішньополітичної стратегії держави. У роботі також використано методи аналізу та синтезу, які у комплексному використанні допомогли при визначенні основних етапів участі Італії у врегулюванні сирійської кризи, а також проаналізувати геополітичні цілі міжнародних акторів у регіоні. Хронологічний метод використано для аналізу процесу формування позиції Італії щодо Сирії та регіону Східного Середземномор'я. У дослідженні під час розгляду розташування та перегрупування сил на міжнародній, регіональній, внутрішній аренах, проблем позиціонування держави було застосовано «ситуаційний аналіз». Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. 2020. Випуск 33 Н. Конопка Виклад основного матеріалу дослідження. До початку «Арабської весни» Сирія була одним із головних торгово-економічних партнерів Італії в регіоні, хоча політичний діалог між державами не був особливо активним. Рим був другим торговим партнером Дамаску у світі, при цьому частка сирійського експорту до Італії становила 1,52 млрд дол. США. Італія була третьою країною у світі, яка постачала свою продукцію до Сирії на суму 1,29 млрд дол. США [27] . Крім того, ці держави мали тісні культурні та наукові зв'язки [13]. Починаючи із 2011 року, їхня двостороння торговельно-економічна співпраця невпинно знижувалася. Згідно із статистичними даними, у 2018 році сирійський експорт до Італії становив лише 9,07 млн дол. США, а італійський експорт до Сирії -123 млн дол. США [25] . Із початком розгортання громадянської війни в Сирії Італія зайняла нейтральну позицію, акцентуючи увагу на його несиловому та дипломатичному врегулюванні та наполягаючи на важливій ролі у розв'язанні конфлікту ООН. На думку Е. Сторнеллі, на початку кризи італійське зовнішньополітичне відомство отримало шанс виявити себе як посередника і виробити те «золоте рішення» врегулювання сирійського конфлікту, яке б влаштовувало усі зацікавлені сторони з огляду на неузгодженість позицій тогочасної трійки ЄС (Німеччини, Великобританії та Франції) щодо подолання кризи, долі Башара Аль-Асада, розширення впливу Ісламської держави (далі -ІД) та активізації позарегіональних гравців [24] . Ще у лютому 2011 року Прем'єр-Міністр Італії Франко Фраттіні (Franco Frattini) відвідав столицю Сирії Дамаск, де зустрівся із Башаром Аль-Асадом і своїм колегою Валідом аль-Муаллемом (Walid al-Muallem). Прем'єр зазначив, що найголовніше завдання Сирії полягає у «збереженні стабільності та захисту від зовнішніх чинників» [24]. Крім того, він підкреслив, що Сирія має рухатися до процесу демократизації, щоб не повторити «гіркої долі» Лівії, Тунісу та Єгипту. Виступаючи перед італійським парламентом, тодішній Міністр закордонних справ Паоло Джентілоні (Paolo Gentiloni) зазначив, що Сирія має уникнути інституційного вакууму, як це сталося у Лівії з усуненням Муаммара Каддафі. Тому Італія запропонувала формулу «політичного переходу, після якого Б. Асад має піти» [24]. Таку пропозицію Італії підтримали США, Великобританія та Німеччина, до неї схилялися Туреччина та Росія. Лише Франція наполягала на негайному усуненні Б. Асада від влади. У 2012 році Італія стала членом міжнародного дипломатичного колективу «Друзі Сирії», які виступали за зміну режиму Башара Асада, та стала однією із дипломатичних площадок переговорних процесів щодо врегулювання сирійського питання. Так, у 2013 році до Риму прибули представники іноземних делегацій, зокрема Держсекретар США Джон Керрі, Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров для переговорів щодо Сирії та необхідності скликання міжнародної конференції [4]. У 2014 році Італія приймала міжнародну гуманітарну конференцію по Сирії, яка була скликана за ініціативи тодішньої Міністра закордонних справ Італії Емми Боніно [8]. Рим брав участь у Паризьких зустрічах «Друзів Сирії», які передували Женеві-2 на початку 2014 року [2], й нині підтримує женевський процес щодо врегулювання конфлікту. Позиція Італії була однозначною -занепокоєння розгортанням гуманітарної кризи в Сирії, яка унеможливила надання гуманітарної допомоги й продовольства цивільному населенню, засудження використання хімічної зброї, підтримка двостороннього діалогу США та РФ в рамках «Міжнародної групи підтримки Сирії» (International Syria Support Group, ISSG).