Традиції німецької класичної драматургії у творчості Фрідріха Геббеля

О. Кобзар
2010 Dóxa  
Думка про значний уплив класиків світової драматургії на творчість Ф. Геббеля неодноразово звучить у порівняльних студіях німецьких літературознавців (А. Фріс, А. Вагнер, Ф. Кайзер, А. Вернер). Серед письменників, поетика яких найбільш відчутна у художньому стилі митця, називають передусім Й. В. Ґете, В. Шекспіра, В. Лессінґа та Ф. Шіллера. З останнім Геббеля поєднує не лише схожість окремих стилістичних рис чи текстових фрагментів: уся творчість письменника внутрішньо споріднена з спадщиною
more » ... нена з спадщиною його великого попередника, що відчувається не лише в юнацькій ліриці, звучання і кольори якої виразно шіллерівські, не лише у ранніх драматичних творах (назва першої Геббелевої драми «Мірандола», як і часте використання ліризмів на кшталт «ангел», «рай», «земля і небо», «небеса і пекло», походять із «Дон Карлоса» Шіллера), але також і в драмах зрілого митця. Драматургія Геббеля, за визначенням А. Вернер, своєю «багатою відтінками риторикою» виказує його як учня Шіллера [8, с. 13], та й сам письменник у своєму щоденнику називав Шіллера поетом, який уплинув на нього в юності, «як ніхто інший» (щ. 4, 5765). Тому ми вважаємо хибним твердження деяких німецьких дослідників (А. Бартелс) про те, що Геббель применшував творчі здобутки свого попередника, недооцінював його як видатного поета та драматурга. Незважаючи на деякі критичні висловлювання у бік Шіллера (типу: «талант Шіллера був настільки великим, що впливав на уми навіть своєю неприродністю» [1, с. 449]), Геббель завжди високо цінував особистість поета, будучи смертельно хворим, він просив почитати йому саме Шіллерові поеми. Уплив Шіллера на Геббеля не обмежується прямими ремінісценціями чи рефлексіями, частим використанням споріднених сентенцій і антитез, ні красномовством, характерним для творів обох митців, -він сягає всього драматичного світогляду письменника. У статті «Німецький театр», присвяченій святкуванню Шіллерового ювілею, Геббель не без гіркоти відзначає, що «пройшли ті часи, коли люди погоджувалися з Шіллером, який з юнацьким ентузіазмом проголошував сцену моральним освітнім закладом», ставлячи її «поруч з найголовнішими державними закладами» [4, с. 24]. З роками театр утратив своє етично-виховне значення «віщати людству про великі події», нести ідеї, що призводять до очищення і шляхетності людських душ, як пропагував Шіллер у своїх листах про естетичне виховання людини. Тому Геббель у вищеназваній статті говорить про необхідність відновлення ролі театру всіма засобами, оскільки естетичне виховання людини, підняття її на більш високий рівень можливе лише за допомогою мистецтва. Як бачимо, у цьому пункті погляди письменників
doi:10.18524/2410-2601.2008.12.202986 doaj:d19405fe58744061a0f62fee218e25b7 fatcat:ppqswf5amvfdxb6fgq6v74undi