Semiotic strategy of non-representation: conflict between reprezentament and reference

Volodymyr Kovchak
2017 Cхід  
УДК 165.0 КОВЧАК ВОЛОДИМИР, аспірант філософського факультету Львівського національного університету ім. І. Франка СЕМІОТИЧНА СТРАТЕГІЯ НОН-РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ: КОНФЛІКТ РЕПРЕЗЕНТАМЕНТА І РЕФЕРЕНЦІЇ Автор дослідження конкретизує поняття уяви і наслідування в контексті сучасної теорії репрезентації В. Ізера та антирепрезентаціоналізму Р. Рорті. Показано, що постаналітична філософія в концепції антирепрезентаціоналізму не тематизує специфіки мистецьких знаків щодо інших (нехудожніх) знаків, а мова
more » ... знаків, а мова пасивно не відображає (не репрезентує) автономно даних об'єктів світу, а в засадничому смислі їх конструює та конституює як технічні художньо-мистецькі тексти. Теорія мовного репрезентаціоналізму в постаналітичній філософії продовжує себе в мовний інструменталізммову розуміють як важливий соціально-науковий інструмент, за допомогою якого людство осягає реальність. Ключові слова: нон-репрезентація; репрезентація; референція; семіотика; соціальне конструювання; соціальна реальність. Постановка проблеми і стан її вивчення. Актуальність окресленої теми полягає в історичній зумовленості двох онтологічних і гносеологічних традицій, які закладають ядро сучасної теорії репрезентації: термінологічна та концептуальна неузгодженість між ними провокують проблему репрезентації як конфлікт між пізнанням непізнаваної речі. Специфічне відношення знаку і ним зображуваного/репрезентованого світу в мистецтві, що традиційно поєднаний із концептом мімезису, є темою, традиційною у філософії. Ряд сучасних концепцій [1-4] указує на фундаментальну різницю, наявну вже в текстах Платона й Арістотеля: Платон розуміє мистецтво як зображення життєвої дійсності, Арістотельне як відображення чи подобу реальності, а як конституювання можливого світу. Метою нашого дослідження є встановлення поняття уяви і наслідування в контексті сучасної теорії репрезентації В. Ізера та антирепрезентаціоналізму Р. Рорті як інтелектуальний доступ до реальності, а також до художньої дійсності, де засадничо ослаблене відношення штучного/суспільного знаку і реального світу. Виклад основного матеріалу. Неможливість чітко встановити механізм репрезентації призводить до того, що поняття репрезентації в сучасному філософському дискурсі або заперечується, або замінюється більш чіткими поняттями. В. Ізер концепт репрезентації модифікує в концепт гри (The Play), яка й покриває всі операції всередині текстової події. Гра не мусить показувати, що вона репрезентує, -гра показує лише сама себе. Гра і має показувати лише себе, гра вже не намагається перебрати риси предмету, наслідувати його, а навпакистворює образ відсутнього [4, p. 25]. Така модифікація одного концепту в інший призводить до проблеми референційного подвоєння світу, а також до необхідності розмежування мистецького і феноменального: де штучне, художньо-мистецьке витворення образу, а деуява як спосіб когнітивного оприсутнення [6, p. XIV-XV]. Гра утворює інфраструктуру репрезентації як мистецького взаємного зв'язку між показуванням і приховуванням, між мистецьки сконструйованою Філософські науки
doi:10.21847/1728-9343.2016.6(146).86927 fatcat:laqrfayhtbhrrgykmogl7midyy