Компаративне наближення до хронотопу "Кантос" Паунда

O. M. Gon
2020 Literature and Culture of Polissya  
Паундова візія історії людства в епосі "Пісні" є викликом стереотипному припущенню, що самé словосполучення "американський епічний канон" (цивілізаційно-історичний, суспільно-політичний, філософсько-естетичний) імплікує наперед відомий презирливий оксиморон. "Кантос" органічно функціонують у континуумі американської епічної традиції, започаткованій "Гартфордськими дотепниками". Засадничий хронотоп модерного епосу Паунда трансформує просвітницький прогресистський імпульс "imperium sine fine
more » ... rium sine fine dedi" на деміургійний дискурсоцентричний "завжди-теперішній" час, побудований на Гомеровому каноні "in medias res". Принципвзаємопроникнення, трансфузії ліричного й епічного, автобіографічного й історичного, фікційного та документального компонентів складає у "Кантос" багаторівневий художній хронотоп, побудований на модерністському принципі монтажу, який посутньо залежить від концепту деміурга, та радикально відрізняється від структурування ренесансного, бароково-класицистичного й романтичного епосів. Пролептична та етіологічна поетика традиційних епосів та функція авторського слова в них опукло виокремлює такі конститутивно оригінальні прийоми модерного епосу, як монтаж і калейдоскопічна оптика, спонтанність поетичного висловлювання, поєднання соціального і художнього, самоусвідомлена рефлексивність, недовіра до центруючого наративу автора чи ліричного героя. Разом з тим ще в давньоанглійському епосі відчитується реверсивний, зворотній рух частин. Такий човниковий, або версифікаційний, погляд наісторію як ідею вічного повторення складає основу хронотопу "Кантос". Версифікація як похідне від versus (повернення) реалізована Паундом за лекалами рефреноцентричних моделей європейських твердих поетичних форм, котрі об'ємно репрезентовані в історичному дискурсі поеми. У віршах Тичини, київських неокласиків і Мандельштама ця ідея втілена в ізоморфних образах чорнозему й плуга, які символізують як модерністський деміургійний потенціал слова творити світи, так і трагічну долю українського "розстріляного відродження", висловленого в багатозначних образах-бустрофедонах, що органічно поєднують конотаційний ореол плуга, ріллі й версифікації.
doi:10.31654/2520-6966-2020-14f-98-97-111 fatcat:6rzxyoaptbfonfxauci4sqy73a