У статті проаналізовано повість письменника-шістдесятника Є. Гуцала крізь призму оповідної організації зображення Голокосту в ній. Суспільні зміни, які передували написанню твору, та авторський підхід щодо зображення подій Другої світової війни дали можливість художньо реалізувати в повісті якісно нову концепцію окупаційної дійсності, зокрема акцентувати долю цивільного населення, національні виміри Катастрофи, показати її травматичну дію не тільки на жертв, яких персоналізовано, але й на

more »

... в тих подій, що особливо підкреслюється реакціями дитячої психіки. До ознак, які вирізняють повість із-поміж творів узвичаєного в літературі попереднього періоду «переможного» наративу війни, відносимо й авторський інтерес до сторінок локальної історії. Увага Є. Гуцала до його малої батьківщини – села Овечачого та інших населених пунктів Вінниччини – розширює просторові уявлення читача про межі Голокосту на території України. Авторське жанрове визначення твору як окупаційних фресок та залучення наратора-дитини розглядається у статті як чинник фрагментування тексту повісті на окремі оповідання і новели, яким властива «самовільна» лінійна організація в сюжеті. Поєднання під час репрезентації подій Голокосту дієгетичної і вторинної недієгетичної нарації, що вводить «голоси» персонажів із світу дорослих, сприяє наповненню оповідного простору як діями, почуттями, емоціями головного героя, так і обставинами зовнішнього світу, позначеного загальним катастрофізмом. Автобіографічний досвід переживання воєнного лихоліття сприяв чуттєвому відтворенню художньої дійсності. Проте автор, ураховуючи особливості психоемоційного розвитку підліткової аудиторії, якій адресовано твір, уникає вербалізації найдраматичніших її сторінок. Говорячи ж про зраду, колабораціонізм місцевого населення, Є. Гуцало дбає про художнє й етичне «урівноваження» ганебних сторінок минулого прикладами жертовності інших персонажів повісті, які виходять із гуманістичних, позанаціональних та позарелігійних міркувань. Авторська позиція не висловлюється в повісті безпосередньо, але письменник реалізує себе як суб'єкта через добір реалій суспільно-політичного життя, автобіографічного матеріалу, образів другорядних персонажів, ускладнення нарації життєвим досвідом зрілої людини.