У статті виділено складники й проаналізовано особливості авторського бачення світу й людини в ньому на матеріалі творів широкого естетичного спектра, що дозволило уточнити, поглибити напрацювання попередників щодо специфіки оприявнення М. Гоголем власних філософських, культурологічних, мистецьких пріоритетів -онтологічних насамперед -у розумінні процесів взаємодії, взаємовпливу в дихотоміях (або й антиноміях) Я / Я, Я / Інший, Я / Світ. Виходячи з такого завдання, мета статті й полягала в тому,

more »

... щоб, використавши відому трирівневу модель будови універсуму, дослідити особливості її художнього втілення на прикладі циклу «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Зроблено висновок про подальший аналіз прози М. Гоголя в запропонованому ракурсі -варіативність моделювання світобудови в авторській свідомості, а саме: виходи на архетипні первні, прочитування текстів як культурних моделей. Ключові слова: універсум; модель; дихотомія; антиномія; оксюморон; градація; ірраціональне. Є автори, творчість яких не підвладна часу через глибину проникнення в людське єство, зосередженість на процесах і механізмах творення унікальної сфери емоцій, настроїв, почуттів -внутрішнього «Я» особи; через масштабність, панорамність, стереоскопічність зображення зовнішнього (водночас реального -поцейбічного -та ірреального -потойбічного) світу й разом -через особливе поєднання багатьох фокусів бачення -світобудови й людини як єдності, цілісності. До таких митців належить і М. Гоголь -автор, який умів однаково тонко вирізьбити й реалістичні (подекуди навіть натуралістичні) картини суспільного, соціального, політичного, ідеологічного життя першої третини XIX століття, і романтичні (часові й просторові) опозиції. У канві його прози також мали органічний вигляд і витворювали гіпертрофовано-чуттєвий, гротескний світ передромантичні (сентиментальні, готичні) елементи. А все, разом узяте, формувало мозаїку багатовимірного, багатошарового гоголівського універсуму. Художня спадщина М. Гоголя вивчена практично в усіх змісто-і формотвірних складниках: літературна школа, проблемно-тематичні комплекси, образні системи, поетикальні особливості, сюжетні, композиційні трансформації, архітектоніка, естетика світобачення, інтертекстуальні зв'язки тощо. Отже, накопичено значний досвід аналізу художнього цілого та його компонентів. Серед робіт наших попередників, дотичних до запропонованого в цій студії ракурсу дослідження прози М. Гоголя, виділімо студії Ю. Барабаша, І. Золотуського, Ю. Лотмана, Ю. Манна, А. Подороги, у яких, серед іншого, проаналізовано фундаментальні принципи барочної естетики світобачення митця: «...піднесено-патетичне, навіть трагічне сприйняття буття, віра в божественне визначення, космічне світовідчуття, потяг до фантастичного, ірраціонального, містичного й одночасно увага до натуралістичного боку життя... найпростіших її проявів» (Барабаш, 1995), відповідні поетикальні прийоми «контрасту, дисгармонійних сполучень, різких стилістичних зрушень, примхливої гри форм, схильність до складної, іноді зашифрованої метафори, до парадоксу, гіперболи, літературної містифікації, до різних модифікацій барочного "принципу відображення"» (Барабаш, 1995). Також ідеться про «карнавалізацію -відступ від правил, соціальних, моральних, етичних», коли «скасовується усталений тип людських зв'язків» (Манн, 1996). У своїх просторових виявах світ М. Гоголя досліджуваний як «дихотомія дорога / шлях» (Лотман, 1968); у часових -як «антиномія реальної / уявної хроноплощини, у якій другий складник заперечує перший» (Золотусский, 1987). Виділено окремі просторові й часові маркери: українська ніч, ріка (Дніп ро), садок, степ -«архетип національної свідомості, важливий компонент національної моделі універсуму» (Барабаш, 1995). Загалом універсум М. Гоголя позиціоновано як «плаский, без глибини», «гранично простий... ніби до нього перенесено інший, фантастичний порядок існування: без волі, свідомості, самостійного руху» (Подорога, 2006). У такому світі «немає смерті -добро і зло зустрічаються й за смертним порогом -і немає ієрархії» (Золотусский, 1987). Безперечно, здійснена науковцями аналітика універсуму прози М. Гоголя є оригінальною, глибокою, доказовою, однак, звичайно, не вичерпує всіх аспектів можливого його розгляду, як і кожне непересічне явище, вона ніколи не буде прочитана вповні, й наступні покоління науковців бачитимуть тексти інакше, відкриватимуть нові ракурси їхньої інтерпретації. Одним із таких недостатньо вивчених дотепер аспектів гоголезнавства є декодування сенсів, закладених письменником у тексти, з огляду на їхній універсалізм, адже циклічність викладу, а з нею спіралеподібне вивершення таких сенсів проявляються в кожному наступному творі на вищому рівні, підносячись урешті-решт до абсолюту об'єднавчої циклотвірної тези про Добро як Космос і Зло як Хаос. Виходячи з цього, метою пропонованої статті буде дослідження складників змодельованого М. Гоголем світу в їхній взаємодії, взаємовпливах. На нашу думку, найбільш придатною моделлю для вивчення другої реальності буде тричленна