Habet sua fata notiones -так можна було б парафразувати відому сентенцію римського граматика в контексті розвідки, присвяченої висвітленню передісторії одного філософського поняття. Справді-бо, хоча у сучасній філософії поняття a priori нерозривно пов'язане й постійно асоціюється з філософією Канта, в якій воно має значення пізнання «незалежно від досвіду»; хоча в юриспруденції термін a priori переважно вживається в контексті «аргументувати a priori», позначаючи знання про певні факти, здобуте

more »

... а підставі необхідного висновку з інших фактів; зрештою, хоча у звичайному слововжитку при цьому мається на увазі якесь «наперед» або «заздалегідь» сформульоване твердження, що припускає певну очевидність і безсумнівність того, про що йдеться, -все ж сьогодні ми можемо підставно стверджувати, що всі такі способи вжитку історично зумовлені та закорінені в грецькому ґрунті. Щоправда, різноманітні фахові довідникові видання здебільшого оминають питання про походження розглядуваного поняття, а задовольняються констатацією його вжитку в сенсі незалежного від досвіду знання, вжитку, що експліцитно започаткований лише в раціоналістичній філософії Нового часу. Стан справ виглядає так, немовби цим поняттям не послуговувалися в філософії й науці перед епохою Декарта і Ляйбніца [ФЭС, 1989: с. 35; НФЭ, 2010: с. 151; Lalande, 1997: p. 73-74]. Утім, Фридрих Адольф Тренделенбурґ, Карл Прантль, Рудольф Ойкен та інші дослідники ще в XIX ст. переконливо продемонстрували, що a priori, вперше термінологічно зафіксоване, мабуть, Альбертом Саксонським (ca 1316-1390) у його коментарі на «Другу аналітику» Аристотеля, за своїм поняттєвим змістом відсилає до Стагиритового tò próteron [Trendelenburg, 1836: p. 63-64; Prantl, 1870: S. 78; Eucken, 1879: S. 69-70, 133-135]. У пропонованій статті буде показано, що в Аристотелевому трактуванні tò próteron вже вимальовуються типові для наступних підходів способи експлікації поняття a priori, що дає підстави вбачати в ньому не лише суто мовного попередника латинського «a priori», а й прототип для більшості класичних і сучасних версій тлумачення цього поняття. Насамперед доречно вказати на своєрідність слова tò próteron. Воно є субстантивацією середнього роду вживаного лише в компаративній і суперлятивній формах прикметникового прислівника próteros. Зважаючи на таку мовну особливість, його Віталій Терлецький не просто відтворити українською мовою, але варіант «передше», на нашу думку, влучно його відтворює, зберігаючи подібність за ступенюванням і родом [Рудницький, 1982: с. 897]. Певна річ, Аристотель не був творцем цього слова, широко вживаного в тодішній літературі, науці й філософії. Утім, мабуть, Стагирит уперше зміг артикулювати різні способи слововжитку tò próteron, що були тоді поширеними, причому більша частина його значень цілком відповідають звичайному мововжитку. Прикметно, що саме в такій артикуляції поступово викристалізовуються релевантні для філософії розрізнення. Добре відомо, що при дослідженні базових понять і термінів філософії Аристотель виходить із фактичної багатоманітності слововжитку й намагається ретельно розмежовувати передбачені нею різні значення й способи. Зрозуміло, що таке прагнення не в останню чергу було вмотивоване й тим, щоб за змогою знайти його певний сенс, дошукатися того початкового єдиного джерела, на підставі якого можна тлумачити всяке розмаїття й відмінність. Така дослідницька настанова, чиїм яскравим виразником є ціла книга Δ «Метафізики», характерна і для опрацювання tò próteron. У corpus Aristotelicum ми маємо чимало пасажів і фрагментів, присвячених розгляду і з'ясуванню значення досить поширеного в грецькій мові слова tò próteron [Bonitz, 1870: p. 652a 3-654a 18] 1 . Найбільш релевантними все ж залишаються три пасажі, в яких тематично йдеться про tò próteron: глава 11 п'ятої книги «Метафізики» (Met. V 11, 1018b 9-1019a 14), глава 12 «Категорій» (Cat. 12, 14a 36-14b 23) і певні пасажі з глави 2 першої книги «Другої аналітики» (Anal. post. A 2, 71b 33-72a 7). Саме вони й становитимуть передусім текстуальну основу цієї розвідки, а решта місць притягуватиметься лише для їх експлікації. При цьому питання про достеменність і час написання окремих творів Стагирита ми залишаємо відкритим. Спершу варто виокремити низку значень «передшого», яку можна назвати природним розумінням tò próteron, і то в подвійному сенсі слова: воно виявляє себе в сфері природи, в царині «фюсиса», й водночас воно цілком «природне» для сприйняття будь-якої людини в її «природній настанові». Мається на увазі передування згідно з різними чинниками природного світу, тобто або «за часом», або «за місцем», або «згідно з рухом», або «згідно зі силою-спроможністю (katà dýnamin), або «за порядком». До цієї ж групи належить і таке питоме для грецького світосприйняття положення, що «ліпшим і шанованішим» є «передше за природою». Як правило, Аристотель розпочинає міркувати про «передше» виходячи саме з цього «природного» розуміння, позаяк таке починання добре пасує до його настанови, відповідно до якої будь-яке пізнання бере свій початок у чуттєвому сприйнятті та спрямоване на одиничне суще. При цьому він щораз пояснює кожне з виокремлених значень tò próteron завдяки прикладам. Скажімо, «передше за часом» (katà chrónon) є те, що «старіше й давніше», бо «часу збігло більше». Втім з'ясовується, що це твердження істинне лише стосовно минулого, тож для кваліфікації чогось як «передшого за часом» вагомий вибір перспективи. Якщо за вихідний пункт брати минулі події, то «передше» -це те, що віддаленіше від теперішнього моменту (Троянська війна [XII ст.] передувала чи «була передшою» Персидській війні [VI-V ст.]). Однак якщо за початок брати майбутні події, то «передше» -це те, що ближче до сучасності. Отже, «передше за часом» відносно минулого буде віддаленіше від теперішнього, а 1 Утім, дехто із сучасних дослідників уважає, що наведені Ґерманом Боніцем дoci не є вичерпними [Deninger, 1961: S. 42].